Докладніше про open call ArtGraduates Fresh Edit та про інші відібрані проєкти.
Добірку для виставки Buničina (целюлозна маса) складають роботи семи художниць і однієї перформерки, які працюють у різних експериментальних мистецьких формах. Роботи введено в діалог про людину і природу, про їхню гармонію і їхню незгоду.
Виставка Buničina досліджує людську потребу окреслювати, називати й контролювати природу, власне тіло та власну ідентичність. Предметом її розгляду є перетин, але передусім суперечність між культурою і ландшафтом, між сферою тіла і сферою довколишнього середовища. Усі показані роботи обʼєднує подив перед відношенням між крихкістю і жахом органічних структур і насамперед зацікавлення рухом, взаємністю і відношенням – процесами, що відбуваються між матеріалом і людиною, між тілом і середовищем довкола нього. Вони показують, що матеріал не є пасивним інструментом творення, людина не є замкненою одиницею, а природа не є її пасивною декорацією. Діалог між окремими роботами відтак досліджує нечіткі межі цих відношень; роботи послуговуються різними формами, проте їхніми спільними знаменниками є мінливість, пластичність матерії, перехід між різними станами і передусім конфлікт між людською схильністю встановлювати межі та досвідом проникності.
Porcelánové objekty (Порцелянові обʼєкти) Павли Гайдошікової – це перший крок до осягнення того, що ми називаємо автономією матеріалу. Кераміка й порцеляна для художниці не є лише інструментом творення; їхня пластичність діє як провідна сила, а для концептуального задуму роботи вирішальною є її готовність відступитися від контролю над твором і залишити матеріалові його власну частку у творчому процесі. Обʼєкти відтак постають не як результат мистецького наміру, а як результат процесу вслухання в матеріал, відношення, яке сполучає всю виставку в просторі взаємодії.
Роботи Іви Давидової давно торкаються міжвидової комунікації та співжиття, але й сприйняття рослин, політики газонів чи того, як ми поводимося з так званими інвазивними видами. Поряд з екологічним горем і тривогою в її творчості зʼявляється уявлення про «войовничу ніжність» і радикальну уяву. Рисунок Watching The Leaves Fall Wishing I Could Do The Same… (Дивлюся, як падає листя, і хотіла б робити те саме…) і бляшана інсталяція Breathing Hard In The Pastures (Важке дихання на пасовищах) постають як дуже особисті жести, які водночас переступають межу людського досвіду й порушують теми природних процесів, перетворень, віддання і туги за іншим способом життя.
Breathing Hard In The Pastures, бляшана інсталяція, Zaazrak Dornych, Брно (праворуч)
Процеси і перетворення, що пронизують як ландшафт, так і людське суспільство, порушує у своїй творчості також Анна Третерова. У роботах Divoké traviny (Дикі трави) і Má dobrá a zlá stránka (Моя добра і зла сторона) мотив ландшафту постає як обʼєкт дослідження і спостереження, а в руках художниці перетворюється на простір, фізичний і водночас душевний, у якому ми можемо обговорювати власні підходи до спостереження.
З подібним підходом ми зустрічаємося у творчості Барбори Вовсової. Процеси на кшталт виникнення, росту, кругообігу і складу матерії вона показує в їхньому елементарному вигляді; розкладає складні великоформатні роботи на модульні елементи й будує їх наново, досягаючи при цьому важливого концептуального зсуву між дослідженням цілого і його будівельних елементів, та вказує на паралель між архітектурними і природними принципами.
З межею між органічним і штучним працює також Тереза Гола, яка в інсталяції Otvorem v bachoru, olíznuté zevnitř (Крізь отвір у рубці, вилизане зсередини) поєднує теми екології, материнства, партнерства й тілесності. Тіло в її роботі перестає видаватися цілістю з чітко окресленими межами; тілесність стає ландшафтом, рухом, простором формування відношень. Pole těla (Поле тіла) веде це ще далі й порушує мотиви людської автономії, у яких людський субʼєкт постає в усій своїй вразливості.
Ця вразливість відлунює й у творчості Клари Самцової. Інсталяція lost sharpness (втрачена гострота) далі працює з гармонією органічних структур і з автономією матерії у творчому процесі. Водночас художниця порушує міжлюдські й суспільні напруження, інтимність та їхню взаємну залежність.
У роботах third shift (третя зміна) і is it possible to resist normative roles? (чи можливо чинити опір нормативним ролям?) тіло постає як обʼєкт суспільного інтересу, обтяжений очікуваннями ззовні.
Віола Старзикова у роботі повертається до рисунка фігури й формально черпає натхнення із середньовічних манускриптів. Працює розмиваною пастеллю на полотні, тобто технікою на межі рисунка й малярства. Її Portrét (Портрет), який порушує широку тему людської ідентичності, утворює в межах виставки точку, у якій усі попередні питання зосереджуються в одному тілі й одному погляді.
Виставку доповнить (повторений) виступ Ленки Їркової Таборської, перформанс якої O přijetí (Про прийняття) остаточно відведе глядача від фізичного обʼєкта до вступання у відношення: до прийняття власного тіла, іншої людини, власного місця у світі.
Buničina не протиставляє людину і природу. Виставку задумано як низку переходів; матеріал переходить в обʼєкт, обʼєкт у тіло, тіло в ландшафт, а ландшафт у психіку. Ці переходи не є односторонніми: усе вступає у відношення й впливає одне на одне. Те, що видається крихким, може бути водночас насильницьким; те, що справляє враження природного, може бути наслідком культурного втручання, а те, що ми називаємо власним тілом, насправді проникне для середовища, для інших людей і для інших організмів. Buničina пропонує погляд на світ як на мережу відношень, у якій кожна форма тимчасова, кожне тіло проникне, а кожен матеріал – носій досвіду; між близькістю і порушенням, між людським і нелюдським постає простір, у якому окремі роботи можуть взаємно перетворюватися.
Частиною проєкту є пропозиція розташування виставки для двох конкретних брненських просторів: HEX Gallery і Galerie Ponava.
Примітка редакції: Катержина Сохорова єдина з учасників open call з власної ініціативи попросила плани обох галерей і переконалася, що виставка справді могла б у них відбутися.
