Зузана Фуксова (*1983) — перформерка, ведуча та письменниця. Разом з Іваною Веселковою веде подкаст «Бухти» на Radio Wave. У тематичній серії «Бухти о умчу» вони вдвох регулярно занурюються у світ образотворчого мистецтва. У приватному житті Фуксова й сама збирає мистецькі твори — хоча, як вона зізнається, «збирати» — це, мабуть, трохи гучне слово. Ми поговорили про радощі скромного колекціонування, моторошних ляльок і мавп у шляхетному вбранні.
У подкасті «Бухти» з Іваною Веселковою ви охоплюєте широкий спектр тем — від бесід із гостями через літературу в серії «Бухти чтоу» до образотворчого мистецтва в «Бухти о умчу». Але ви й самі колекціонуєте мистецтво. Як це почалося?
Я б сказала, що «колекціонувати мистецтво» в моєму випадку звучить трохи перебільшено, бо одразу уявляю промисловця з власною картинною галереєю. Я радше час від часу купую щось у друзів або купую собі фігурку мавпочки — колекціонуванням я б це не називала. Але в нашому домі завжди було багато предметів мистецтва: дідусь, окрім основної роботи, займався скульптурою і малював. А батьки все наше дитинство займалися гончарством як хобі, тож фігурки й картинки скрізь — це було цілком звичне явище.
Це скромне домашнє колекціонування «картинок від друзів» часто недооцінюють — але саме тому воно нас цікавить не менше за колекціонування з великим бюджетом: бо йде від серця. Скромність убік: чи відчуваєте ви, що кожною покупкою трохи допомагаєте спільноті митців навколо себе?
Я відчуваю, що допомагаю передусім собі — я точно роблю це не з благодійності. Але загалом я люблю купувати у свому оточенні, чи то у митців, чи то у тих, хто надає послуги. Це само собою зрозуміло.
Ви пам'ятаєте перший твір, який купили? Чому саме його?
Пам'ятаю дуже добре. У сімнадцять років я влаштувалася на перший літній підробіток — екскурсоводом у замку — і за зекономлені гроші купила в крамниці старизни голову старої ляльки. Я тоді дуже її хотіла — вона була така моторошна.
А свою першу картину пам'ятаєте?
Звісно! Це була «Мавпа» від митця мого віку. Я купила її на виплат, побачивши на виставці в моїй тодішній улюбленій кав'ярні.
Ваш батько, брати й сестри — всі займаються мистецтвом. А як у вас із власною творчістю?
На жаль, я зовсім невправна руками, тож результати моїх спроб мене ніколи не задовольняли. Ще до школи я із захопленням малювала ескізи суконь — мені це страшенно подобалося, — а потім повністю втратила інтерес. Сьогодні жодних мистецьких амбіцій у мене немає, бо знаю, що не була б задоволена втіленням своїх ідей.
За якими критеріями ви обираєте твір? Що він повинен мати, щоб ви захотіли його мати?
Він має, так би мовити, впасти мені в око. Я не розглядаю це як інвестицію, тож раціональних критеріїв у мене немає. І він не повинен бути надто дорогим — я маю мати змогу собі це дозволити.
Чи є щось, що ви б хотіли, якби бюджет не мав значення?
Мені б хотілося колаж Їржі Коларжа. Або абстрактну картину Дейзі Мразкової — я дуже люблю її дитячі книжки, особливо ілюстрації.
Як ви відкриваєте для себе нових митців? Ходите на виставки, стежите за Instagram чи покладаєтеся на рекомендації зі свого оточення?
На виставки я ходжу, мабуть, як і всі. Але якщо в мене є картини, то вони здебільшого від митців серед моїх знайомих і друзів. Ще я іноді шукала на «Аукро» — чеському сайті інтернет-аукціонів — лінорити або конкретні мотиви.
Мистецтво на «Аукро» й досі добре продається? Вам там траплялися хороші картини?
«Аукро» мене вже не цікавить. Але нещодавно я там побачила гарненьку фігурку мавпочки у шляхетному вбранні — яку мусила собі заборонити. На фігурках осідає пил.
Ваша мама — лікарка, тобто професія з чітко вимірюваним внеском у суспільство. Решта родини — в мистецтві. Чи стикаєтесь ви з упередженням, що мистецтво порівняно з медициною є чимось зайвим?
Зовсім ні. Навпаки — я вважаю, що під час ковіду якраз і з'ясувалося, що мистецтво є доволі необхідним, якщо ми не хочемо обмежуватися тим, щоб їсти, спати і ходити до вбиральні. Що, звісно, теж варіант.
А чим конкретно мистецтво збагачує ваше життя?
Це складне питання. Інтелектуально я це не опрацювала, але дивитися на гарні речі мене заспокоює.
Коли виникає непередбачена витрата — скажімо, зламався котел — чи можна картину швидко перетворити на гроші? Як ви бачите мистецтво з точки зору ліквідності?
Власне, мій котел нещодавно справді зламався. А оскільки опалення й газ для мене — пріоритет, кільком творам довелося з важким серцем покинути дім.
Пріоритети є пріоритети, зрозуміло. Хоч і болить — але все ж заспокоює, що мистецькі твори можуть слугувати своєрідною страховкою, таким собі овердрафтом.
Саме так. Картиною не наїсися.
Чи вважаєте ви образотворче мистецтво важливим для суспільства? У якому сенсі?
Чи для суспільства — не знаю, але для мене безперечно. І я думаю, що для суспільства теж. Я вважаю прикладне мистецтво теж мистецтвом: навіть люди, які ніколи не ходять на виставки, цінують гарну етикетку на пляшці вина чи чудову обкладинку книжки. Тому я не вважаю, що можна сказати, ніби краса образотворчого мистецтва і гарних речей є чимось зайвим.
Що ви думаєте про державну підтримку митців?
І тут повторюся: я не фахівець. Але мені було б приємно, якби держава підтримувала митців більш системно — якби існував офіційний статус митця і це не сприймалося як хобі після роботи. Те, що я бачу, — більшість митців, за винятком верхівки айсберга, яка має комерційний успіх, змушена мати роботу для заробітку, а вже потім займатися творчістю. Я також бачу у своєму оточенні, що така творчість після роботи є посильною лише обмежений час, а з родинними обов'язками — ще менше, тож багато талановитих людей зрештою повністю кидають мистецтво.
Інститут статусу митця був запроваджений у Чехії в липні 2025 року, і ми плануємо глибше розглянути цю тему в одному з наступних інтерв'ю з безпосередньо залученими людьми. Не дивно, що він ще мало відомий: до кінця літа заявки подали лише близько 150 з запланованих 1 400 митців.
У «Бухти о умчу» ви разом з мистецтвознавицею Марі Штясною проходите різними епохами історії мистецтва. Чи змінила ця програма ваш погляд на те, що ви купуєте?
Це був чудовий досвід, але оскільки ми говорили про мистецтво, яке я ніколи не зможу собі дозволити, на мій вибір це точно не вплинуло. Зате тепер я більше звертаю увагу на золотий переріз у картинах — якщо він там є, звісно!
Хай живе золотий переріз! Дякуємо за розмову.
