Докладніше про open call ArtGraduates Fresh Edit та про інші відібрані проєкти.
З народженням кожної людини до буття додається нова Світова лінія: шлях, що веде до визначеної мети і кінець якого лишається під покровом для того, хто ним іде. Щоразу, коли ця людина стоїть на роздоріжжі, виникають паралельні світові лінії. Вирішити означає обрати одну з цих світових ліній, ту, якою далі піде життя. І саме наш вибір переносить нас з однієї світової лінії на іншу. Але який вибір, яка світова лінія добра? Ми не знаємо.
Іноді наша світова лінія натрапляє на Збурення, і це збурення всупереч нашій волі переносить нас на іншу світову лінію. Це не наш вибір, не наше рішення, не те, що ми радо приймаємо. Ми не знаємо, звідки воно прийшло, чому прийшло і що станеться на новій світовій лінії, яку воно нам навʼязало.
Воно приходить і несе нас деінде, поза нашим контролем: втрата близької людини, зірвана угода, кінець стосунків, загублений ключ, автомобіль, що не заводиться, і все інше, що ми називаємо Нещастям.
Це збурення є благословенням; воно є Kheir (арабською та перською: добро).
«…Можливо, вам щось не до вподоби, хоча воно для вас Kheir; і можливо, ви любите щось, хоча воно для вас погане.»
У цій виставці ми спробували поставити цю думку в трьох діях: спершу перехід у масштабі, що виходить за межі людського, який дає інтуїтивне осягнення; потім спуск до людської перспективи і до відчутної реальності прожитого досвіду; і нарешті прихований механізм, що діє за завісою буття, явлений у живописних роботах та інсталяціях.
Дія I: Покров знято
Виставку відкриває добірка робіт Томаша Сейкори, митця, який елегантно втілює цю думку через геометрію та колір: вибір, перехрестя, мету і приховані виміри буття, що лежать в їхній основі. У роботі Пневма він зображує співіснування нескінченної кількості світів в одній одночасній часовій рамці, тоді як кожна людина бачить лише ту світову лінію, яку саме населяє, навіть не підозрюючи, що інші існують.
Чи обрали вони правильну світову лінію, щоб дістатися ідеальної чи жаданої мети? Що сталося б, якби вони обрали іншу? Кожен вибір є входом в іншу світову лінію. У роботі Трансцендентність пейзажу шар, що зображує теперішню зелену стежку, простягається над низкою галактик; він символізує сукупність прожитих світових ліній, шлях, який людська душа пройшла досі, на тлі шляхів, що ще лежать перед нею.
У роботі Подорож накладені одна на одну овальні рами нагадують вікна в часі, що оголюють багатошарову будову реальності, ніби їзда цією дорогою є проходом крізь різні рівні буття. Поєднання глибоких синіх відтінків і ночі кольору ляпіс-лазурі викликає відчуття левітації. Жовта дорога, що закінчується невідомою фіолетовою метою, лишає слід перед нашими очима і наближає нас до нашого людського погляду.
Дія II: Вистава
Ідучи слідом, залишеним попередньою роботою, ми переходимо до наступної зали. Поступово тло останньої картини розчиняється і опускається завіса, а глядачі повертаються до своїх людських тіл. Глядач входить у простір, позбавлений деталей, кольору і складності: ФОРМА Є ПОРОЖНЕЧЕЮ, ПОРОЖНЕЧА Є ФОРМОЮ Томаша Полцара. Темні отвори в суцільній білій стіні запрошують розум глядача відчути присутність через відсутність, отвори в невідоме. Це саме те внутрішнє відчуття, коли стоїш перед вибором: точка, де народжуються світові лінії.
За цією абсолютною темрявою криється можливість другого народження, нового рівня свідомості. У роботі Автопортрет із чорною дірою Ленка Їркова Таборська зобразила себе в ту мить, коли вона дивиться на непрохану чорну діру за власною спиною, якраз перед тим, як перетне Горизонт подій.
У цю мить і ми зупиняємося та востаннє озираємося на те, що назвали катастрофою і нещастям: на збірку найгірших можливих сценаріїв, які Зденек Данек заморозив у лісовому пейзажі в роботах У засідці та Знову невдача. Тут ми стикаємося з повною втратою контролю; кризи і невідоме є не наслідком вибору, а плодом чистої випадковості та некерованого хаосу всесвіту.
В іншій його роботі, У 2000 році, полотно великого формату повністю втягує глядача у справжнє положення цієї миті, ніби ми самі керуємо автомобілем, що кидає світло на сцену. Натомість у парній роботі з тією самою назвою, У 2000 році, митець повертає перспективу на 180 градусів і показує сцену з висоти пташиного польоту. Так виникає сильний контраст між двома рівнями реальності: для спостерігача на землі є драма, напруга, шок і подія, що саме розгортається; для ока неба є тиша і вічність.
Дія III: За завісою
Ми відсуваємо завісу і бачимо креслення та рушій системи, оголені Яном Свободою у роботі Deus ex machina. Замість того щоб бути свідками самої події, ми дивимося на прихований механізм, що керує долею, випадком і раптовою розвʼязкою: на бога, який зʼявляється, щоб відірвати нас від цієї світової лінії й перенести на іншу.
Бант Яна Турнера так само ніби переносить нас з однієї смуги, з однієї стрічки, на наступну: дві пластикові смуги, що позначають світові лінії, зʼєднані одним металевим стрижнем.
Людину раз у раз переносить між цими стрічками. Щоб знайти візуальне втілення тієї сили, якої не бачить жодне звичайне око, але яка все ж формує плин нашого життя, ми звертаємося до робіт Анни Третерової.
У роботі Магнітні поля вигнуті лінії, що перетинаються, бірюзові й смарагдові, сходяться в одному світному центрі. У серці невідомого, у серці чорних дір, немає кінця, а є початок: У розквіті та Народження зірки.
Висновок: знову центрувати погляд спостерігача
Пройшовши різні шари виставки й покинувши простір галереї, глядач уже не є несвідомим, пасивним спостерігачем, увʼязненим у власній світовій лінії та відданим на поталу випадковим нещасним випадкам, втратам і катастрофам. На виході він став уважним свідком: тим, кому на мить вдалося відсторонитися від лінійної драми життя й поглянути на приховану структуру буття з точки зору, що виходить за межі людського.
З цією оновленою інтуїцією він починає шукати в кожному нещасті слід благословення в іншій подобі і поштовх до вищої світової лінії. У найтемніших чорних дірах життя лежать зерно відродження і нова низка можливостей. Він уміє бачити різні Kheir.
